Среда, 12.12.2018, 01:00

                                                                                                                     

                                                                                                                                       

   

Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як $USERNAME$ | Група "Гості" | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 83
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

 Історія село Маяки  

 

          

  Перші письмові згадки про Маяки стосуються початку XV століття. В списку замків, складеному після 1430 року, позначено і замок Маяк-Каравул, побудований у 1421 році литовським князем Вітовтом, як сторожовий прикордонний пункт. У XVI столітті цей замок зруйнували турки, перетворивши його на місце складів лісових вантажів, що сплавлялися сюди з верхів'їв Дністра. Після Ясського миру пониззя лівобережного Дністра перейшло до Росії. Тут, на казенних землях, оселювались кріпаки, що тікали від поміщицького гніту, а також чорноморські козаки та старообрядці, які ставали державними селянами. Почали відроджуватись і Маяки. Селяни платили подушний податок, з них стягували «земські» (на утримання поштових шляхів, опалення і освітлення казарм), «мирські» (на платню сільським виборним) та інші податі. Крім того, вони повинні були відбувати цілий ряд казенних повинностей: підводну, шляхову, будівельну, рекрутську. 

З виникненням Одеси поселення набуває значення торговельно-перевалочного пункту. В 1849 році побудовано потужну річкову пристань, діє переправа через Дністер, митниця, карантинний пост. Звідси суходолом відправляли вантажі до Одеси. Сюди прибували пшениця, лісоматеріали, з Маяк на Поділля йшли галери з Бессарабською сіллю. Такий рух річною та сухопутною дорогами обумовлює будівництво в Маяках складів, лісопилок і інших об’єктів, пов’язаних з торгівлею та збереженням товару. Потрібні робочі руки, і населення швидко зростає. 

З 1862 року Маяки отримують статус міста, його жителів зараховано до стану міщан, хоча більшість з них продовжували займатися хліборобством. В томі «Одеська область» книги «Історія міст і сіл УРСР» стосовно села Маяки тієї пори наводяться цікаві цифри: «Земля належала міській думі і здавалася в оренду з торгів ділянками по 10 десятин. З п’ятисот дворів, що налічувались у Маяках, 300 вважалися землеробськими, хоча близько чотирьохсот з них не мали навіть присадибної ділянки. Міщани наймались вантажниками, сплавниками лісу, робітниками на водопровідну станцію поблизу Біляївки, частина заможних міщан торгувала. За одержання права вести оптову торгівлю сплачувався спеціальний податок. У 1897 році тут видано 170 посвідчень на право торгівлі». Вигідне географічне положення, близькість до Одеси сприяли зростанню міста, збільшенню його населення. Крім міщан, яких на 1 січня 1891 року налічувалось 3533 особи, в Маяках проживало 38 дворян і 10 купців. Їм належали місцеві підприємства, кількість яких теж зростала. У 1879 році тут працювали вже паровий млин і лісопильня з тридцятьма п’ятьма робітниками, у 1891 році з’явилось 7 гончарних і 2 бондарних майстерні, 4 кузні й 11 вітряків. Поступово мінявся зовнішній вигляд Маяків. Поряд з землянками та комишевими будівлями в місті на початку XX століття було споруджено 49 кам’яних будинків, але переважна більшість населення терпіла нужду і нестатки. 

В 1870-х роках  составлено проект герба с. Маяки. Історичний опис Герба: «В черном щите холма поставлены два золотых маяка с черными швами, над каждым из них возникающее червленое с золотыми языками пламя. В вольной части щита герб Херсонской губернии. Щит увенчан червленою башенною о трех зубцах короною и окружен двумя золотыми колосьями, соединенными Александровской лентою»

В середині січня 1918 року в селі Маяки встановлено радянську владу. Великих руйнувань зазнали Маяки в роки Громадянської війни. У 1920 році з усіх місцевих підприємств, які колись існували, працював лише один паровий млин. Не маючи роботи, неземлеробське населення переключалось на хліборобську працю. Значна частина селян орендувала землю в інших селах. Але і хліборобська праця була пов’язана з великими труднощами. Більшість селянських господарств не мала необхідного інвентаря. Наприклад, плугів на 100 господарств припадало тільки 24. Не краще було і з робочою худобою: в сімдесят одному господарстві її зовсім не було. У лютому 1920 року в селі остаточно утвердилась радянська влада. До утвореного ревкому на чолі з І. Коваленко увійшли маячани, які були учасниками Громадянської війни, С. Герастовський, Д. Щербаков,
С. Осетян та інші. У липні 1920 року в селі створено комітет незаможних селян (КНС). 

Внаслідок земельного перерозподілу у вересні 1920 року на кожного їдока в селі припало по одній десятині 360 кв. сажнів. Комуністи і члени комнезаму розгортали серед населення роз’яснювальну роботу, розповідали про політичне й економічне становище країни. Все це мало велике позитивне значення. Саме під впливом комуністів усі жителі Маяків на сільському сході в червні 1920 року заявили про безумовну підтримку радянської влади. Вони першими виконали продрозверстку в 1920 році і були занесені до списку червоних волостей. 

Незважаючи на пожвавлення господарського і культурного життя, економічне становище населення на початку двадцятих років було тяжким, особливо через недорід 1921 року. Негаразди цього року вплинули і на наступний: не вистачало посівного матеріалу, населення голодувало. Щоправда, певну допомогу насінням, тяглом надали губернський земельний відділ і повітовий виконком. Селяни почали усвідомлювати, що подолати злидні можливо тільки об’єднавшись. З цією метою частина селян у 1922 році стала на шлях колективного господарювання. В той рік утворилося три сільськогосподарські колективи, в кожному з яких налічувалось близько двадцяти чоловік. У 1920 році було утворено Маяківську сільську раду. Приклад перших об’єднань та артілей був позитивним і саме в цьому році відбувається перелом у свідомості сельчан щодо колективного господарювання. У 1925 році починає працювати садово-виноградарське товариство, яке у наступному році ще укрупнюється, з’єднавшись з меліоративним товариством і дістає назву «Червоний придністровець». Наприкінці двадцятих років в Маяках здійснено суцільну колективізацію. У 1928 році тут було шість колгоспів: «Червоний партизан», «Червона зірка», «Український орач», «Жовтнева революція», «14 квітня», «Нове життя» і два ТСОЗи: «Ленінським шляхом» та імені 8 Березня. Про останнє хочеться розповісти більш докладно, оскільки Маяки відзначились і тим, що саме тут вперше створено окрему жіночу бригаду в галузі сільського господарства. До речі, це сталося набагато раніше, ніж прославилась Паша Ангеліна, одна із зачинателів змагань серед жінок за підвищення продуктивності праці. А розпочиналася ця цікава історія просто зі спільної роботи у плавнях. У 1925 році в Маяках почалися роботи з осушення плавнів. Вчителька Костенкова запропонувала двадцяти чотирьом вдовам, колишнім наймичкам, об’єднавшись, обробити ділянки гуртом. Так і зробили. Осушили три гектари, дружньо поралися біля них, а коли восени зібрали врожай, здивували всіх навколо. Виявилось, що кожен гектар дав 3 тисячі карбованців прибутку. Свої досягнення і продукцію вдови експонували на районній виставці, одержали Похвальний лист і грошову премію. Отже, пропозиція вчительки Костенкової виявилась слушною і в наступному році жінки усуспільнили землю, реманент, тягло і утворили ТСОЗ імені 8 Березня. У перші роки свого існування колгоспи та ТСОЗи були економічно слабкими, тому сталося ще одне об’єднання: у 1929 році 90 відсотків усіх господарств села об’єднались в колгосп «Червоний маяк», до нього увійшло 586 дворів. Це господарство у передвоєнні роки стало одним з передових у районі. А поки що сільська влада стикалась з опором тих, хто агітував проти колгоспів, загрожував сільським активістам. У 1931 році було підступно знищено близько половини поголів’я коней артілі «Червоний маяк». З тривогою на душі, сльозами на очах люди продовжували працювати, і колгосп економічно зміцнювався. У стислі строки в 1932–1933 роках він провів весняні польові роботи і виконав план хлібозаготівель. Колгоспом керував тоді 25-тисячник, робітник одеського хлібозаводу комуніст В. К. Невський. В 1933 році колгосп «Червоний маяк» за сім днів зібрав колоскові, засипавши в державні засіки 5820 центнерів хліба. Того ж року з кожного гектара зібрано 12,9 центнерів зерна проти 5 центнерів у 1932 році. За досягнення у сільськогосподарському виробництві артіль «Червоний маяк» було занесено на Всесоюзну дошку Пошани. 

У 1932 році в Маяках відкрито нові приміщення лікарні та амбулаторію, де працювало кілька лікарів і медичних працівників з середньою освітою. Невпинно зростали освіта й культура села. 

У 1932 році в Маяках відкрився перший звуковий кінотеатр. Сільська рада сприяла, аби у клубі працювали гуртки, читалися різноманітні лекції, організовувалися виставки. 

В період Великої Вітчизняної війни переважна частина населення пішла на фронт. 24 червня 1941 року в Маяках було створено винищувальний загін у складі ста чоловік. Його бійці несли патрульну службу у дністровських плавнях, знешкоджували ворожих агентів, охороняли колгоспний урожай, зерносховища і ферми. В період боїв за Одесу через Маяки проходив один із рубежів оборони Одеси. 19 серпня 1941 року фашистські війська окупували Маяки. В листопаді 1941 року учасник Громадянської війни, комуніст М. Я. Богачов створив у селі підпільну партизанську групу із шістнадцяти чоловік. Народні месники проводили серед населення агітаційну роботу, діставали зброю, вибухівку тощо. Знову, як під час інтервенції 1919 року, мешканці Маяк не підкорювалися ворогу, показували свій волелюбний дух. В перших числах квітня 1943 року партизани зірвали переправу через Дністер, знищили 6 човнів, роззброїли близько ста ворожих солдат. В одному з боїв з ворогом загинув і М. Я. Богачов. Зараз його ім’ям названо одну з центральних вулиць села. В квітні 1943 року більшість маяківських, біляївських і троїцьких підпільників було заарештовано, двадцять одного чоловіка розстріляли. 7 квітня 1944 року частини кінно-механізованої групи під командуванням генерал-лейтенанта І. О. Плієва визволили село Маяки від окупантів. 

Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни до села поверталися демобілізовані воїни. Ставало більше робочих рук. Населення одразу взялося за відбудову зруйнованого господарства. У 1944 році колгосп «Червоний маяк» очолив колишній кіннотник бригади Г. І. Котовського, М. Т. Бойко. Правління колгоспу приділяло увагу відбудові зруйнованих та побудові нових колгоспних приміщень і будинків колгоспників. Створювалось гончарне виробництво, очолене Г. А. Блажком. Будівельна бригада вже в 1946 році спорудила нові будинки двом сім’ям загиблих воїнів та капітально відремонтувала 7 будинків для інших родин. Значних успіхів у розвитку економіки досяг колгосп «Червоний маяк» у 1949–1950 роках, адже на допомогу трудівникам прийшла техніка. Артіль вже мала 4 автомашини, 11 двигунів, 31 плуг, 100 культиваторів, понад 100 інших механізмів. В селі працювали млин, крупорушка, олійниця, лимарня, кузня. Тваринницька ферма у 1950 році налічувала 295 голів великої рогатої худоби. У 1957 році на загальних зборах колгоспників вирішено було реорганізувати артіль «Червоний маяк» у радгосп. На 1 січня 1959 року він мав 4506 га землі, 19 тракторів, 8 комбайнів, 16 вантажних автомашин. Зрошувальна система дала змогу перетворити радгосп на спеціалізоване овочівницьке господарство. У 1959–1960 роках маяківські городники зібрали небачений в тих місцях урожай. Так, бригада Т. А. Гетьмана виростила по 182 центнери помідорів з гектара. Якщо у 1957 році радгосп продав державі тільки 4 тисячі центнерів овочів, то в 1960 році було відправлено на заготівельні пункти тридцять одну тисячу центнерів капусти, моркви, столових буряків, помідорів та інших овочів, тобто майже у восьмеро більше. Доходи, що набагато зросли, дали змогу дирекції ширше розгорнути господарське будівництво. У 1960 році тут споруджено чотирирядний корівник, свинарник, три артезіанські колодязі, завершено будівництво першої черги водопроводу, гуртожитку на 80 місць, збудовано 15 індивідуальних будинків. Велике економічне значення для колгоспу також мало закінчення в 1957 році будівництва Маяко-Біляївської зрошувальної системи, яка дала змогу остаточно перетворити радгосп на спеціалізоване овочівницьке господарство. Багато уваги приділялось меліорації зрошуваних земель. Очищено понад сорок кілометрів каналів, здійснено вологозаряджувальні поливи. 

Разом з вирощуванням овочів у відкритому грунті радгосп дедалі ширше застосовував парники для цілорічного вирощування городини. Якщо в 1961 році в радгоспі було кілька десятків парникових рам, то в 1967 році їх стало близько дев’ятнадцять тисяч штук. Обігрівають парники за допомогою електрики та спеціальних матів, або, як їх називають тут, теплих «кожухів». В’язання тих «кожухів» було нелегкою справою, якою займалася, щоденно перевиконуючи норми, ланка Лідії Василівни Шаповалової. Високі прибутки, які у 1966 році склали 186 тис. карбованців, потужна технічна база, масиви зрошуваних земель близько тисячі гектарів дали змогу радгоспові вийти в число передових господарств району. 

За післявоєнний час багато сил та енергії у розвиток території Маяківської сільської ради внесли Анфіса Григорівна Попова, Ганна Миколаївна Чистова, Віктор Карпович Сіденко, Володимир Якович Шабленко, Василь Михайлович Лахманець, які працювали на посаді голови сільської ради та, змінюючи один одного, мали одну спільну рису: любов до рідного села, а також уміли згуртувати усі підприємства на одну мету. За цей період Маяки перетворились на красиве впорядковане село. Тут виросли нові вулиці, де розташувались нові будинки з усіма комунальними послугами. Через Дністер перекинуто міст, який зв’язав лівий та правий береги.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Декабрь 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Copyright Lukanin Jurij © 2018

    Поисковое продвижение сайтаРемонт своими руками